Оцінка тартразину (E 102)

На запит Європейської Комісії до Європейського органу з безпеки харчових продуктів (EFSA) Комітет з харчових добавок і джерел поживних речовин у харчових продуктах (ANS) був зобов’язаний надати науковий висновок щодо переоцінки безпечності тартразину (E 102) як барвника в харчових продуктах.

Тартразин (E 102) є азобарвником, дозволеним як харчова добавка в ЄС, і раніше оцінювався Об’єднаним експертним комітетом ФАО/ВООЗ з харчових добавок (JECFA) у 1966 році та Науковим комітетом з харчових продуктів (SCF) у 1975 і 1984 роках. Обидва комітети встановили допустиму денну норму (ДДН) у 7,5 мг/кг маси тіла на добу. У 2002 році у звіті TemaNord було рекомендовано оновити оцінку, включивши нові дані, зокрема результати досліджень генотоксичності, хронічної токсичності/канцерогенності та токсичності для репродуктивної функції й розвитку.

Вимоги до складу тартразину визначено в Директиві Єврокомісії 2008/128/ЄС і в Кодексі Аліментаріус. Тартразин складається переважно з тринатрієвої солі 3-карбокси-5-гідрокси-1-(4'-сульфофеніл)-4-(4'-сульфофенілазо)піразолу та допоміжних барвників, а також хлориду натрію і/або сульфату натрію як основних безбарвних компонентів. Тартразин описується як натрієва сіль. Також дозволено використання кальцієвої та калієвої солей (Директива 2008/128/ЄС).

Чистота визначається як не менше 85% загального вмісту барвників (у перерахунку на натрієву сіль). Решта 15% може становити хлорид або сульфат натрію, нерозчинні у воді речовини (не більше 0,2%), допоміжні барвники (не більше 1,0%) та органічні сполуки, що не є барвниками (загалом не більше 0,5%) — зокрема 4-гідразинобензолсульфонова кислота, 4-амінобензол-1-сульфонова кислота, 5-оксо-1-(4-сульфофеніл)-2-піразолін-3-карбонова кислота, 4,4′-діазоаміно-(ді)бензолсульфонова кислота, тетрагідроксипіщанокислота.

Всмоктування, розподіл, метаболізм і виведення тартразину були ретельно вивчені на тваринах і людях. Хоча більшість досліджень датуються 40–50 роками тому, застосовані методики були на той час загальноприйнятими для вивчення метаболізму ксенобіотиків. Після перорального введення у різних дозах поглинання незміненого тартразину є незначним (<5%) — він в основному виводиться з сечею в незміненому вигляді. У шлунково-кишковому тракті тартразин метаболізується мікрофлорою з утворенням сульфанілової кислоти та амінопіразолону (які далі можуть розщеплюватись до сульфанілової кислоти і α-аміно-β-кетобутирату, що додатково розкладається з виділенням вуглекислого газу). Сульфанілова кислота та амінопіразолон всмоктуються краще, ніж сам тартразин.

Дослідження, включені в оцінку JECFA, були описані дуже поверхово й є недостатніми для належної оцінки субхронічної токсичності тартразину. Дослідження Aboel-Zahab і колег надало дещо більше інформації про субхронічну токсичність сумішей, що містять тартразин, однак не може використовуватись для переоцінки ДДН, оскільки експозиція відбувалась не чистим тартразином, а сумішшю барвників, точні дози не були вказані, і в експерименті використовувалась лише одна доза.

У попередніх оцінках не виявлено негативного впливу тартразину на репродуктивну функцію або розвиток. У новішому дослідженні Танаки також не виявлено токсичного впливу на репродуктивні параметри навіть при найвищих протестованих дозах — 773 мг/кг для самців і 1225 мг/кг для самок. Поведінкові тести під час лактації вказували на деякі відмінності у розвитку рухової координації у піддослідних тварин, але результати були непослідовними, дозозалежність не встановлено, а вищі дози навіть вказували на прискорений розвиток. Зниження рухової активності при відлученні від грудей було стабільним, але метод тестування не враховував адаптацію або характерну двофазність активності з 15 по 30 день після народження.

Комітет дійшов висновку, що дослідження Танаки не виявили негативного впливу тартразину на нейроповедінковий розвиток.

Отже, перегляд ДДН на підставі цих даних не вважається обґрунтованим.

Дослідження на індукцію мікроядер in vitro та in vivo (тести на обмін сестринських хроматид, мікроядерні тести, хромосомні аберації) дали негативні результати. Дані з тестів на незапланований синтез ДНК також були негативними. Тартразин викликав хромосомні аберації у фібробластах китайського хом’яка, а також підвищення частоти SCE та хромосомних аберацій у кістковому мозку мишей і щурів при високих дозах. За допомогою Comet-аналізу Sasaki та ін. виявили пошкодження ДНК у товстій кишці мишей при дозах, близьких до ДДН. Водночас у більш новому дослідженні Poul та ін. тартразин не виявив генотоксичності в мікроядерному тесті у мишей при дозах до 2000 мг/кг. Автори зазначають, що пошкодження ДНК у товстій кишці є тимчасовими й можуть бути зумовлені локальною цитотоксичністю.

Існують шість досліджень канцерогенності, проаналізованих JECFA, а також три новіші (Maekawa, 1987; Borzelleca і Hallagan, 1988; Moutinho, 2007). Жодне з них не продемонструвало потенціалу тартразину викликати доброякісні чи злоякісні новоутворення.

З огляду на негативні результати канцерогенних і стандартних генотоксичних досліджень in vivo, комітет вважає, що біологічна значущість позитивних результатів інших тестів є сумнівною. Тому ці результати не вказують на канцерогенний потенціал тартразину.

У дослідженні McCann та ін. повідомлялося, що дві суміші синтетичних барвників і бензоату натрію, одна з яких містила тартразин, спричиняли гіперактивність у дітей 3–9 років. Раніше команда Bateman також спостерігала подібні ефекти у дітей на острові Вайт.

Комітет AFC EFSA проаналізував ці результати та зауважив, що більшість таких досліджень проводили на гіперактивних дітях або дітей з діагнозом СДУГ.

У своєму висновку комітет AFC зазначив, що McCann та ін. надали обмежені докази того, що такі суміші можуть чинити незначний, але статистично значущий вплив на активність і увагу у частини дітей. Проте ефекти були непослідовними, різнилися між сумішами та віковими групами, і не виявлялися у всіх учасників.

Комітет також вказав, що клінічна значущість цих ефектів незрозуміла, оскільки невідомо, чи впливають незначні зміни уваги й активності на навчання та інші функції.

Також комітет зазначив, що:

• оскільки досліджували суміші, неможливо приписати ефекти окремим добавкам,
• через численні невизначеності, слабкість ефекту та відсутність клінічного значення зміни ДДН для тартразину чи бензоату натрію не є обґрунтованою.

Комітет ANS погоджується з цими висновками.

Комітет дійшов висновку, що наявні дані не дають підстав для перегляду ДДН у 7,5 мг/кг маси тіла на добу, встановленої SCF.

У людей після споживання тартразину повідомлялось про негативні реакції, як-от кропив’янка та васкуліт. Проте дані досліджень на тваринах і людях не підтверджують, що тартразин викликає імунозалежну гіперчутливість. Найімовірніше, ці реакції є проявами непереносності. Більшість таких повідомлень базуються на дослідженнях із погано контрольованими умовами, а тартразин часто вводили разом з іншими барвниками. Натомість сучасні контрольовані дослідження показують, що чутливість до харчових добавок при хронічній кропив’янці або астмі трапляється рідко. Тим не менш, тартразин може викликати реакції непереносності у невеликої частини населення, зокрема при дозах у межах ДДН.

Дієтичне споживання тартразину з урахуванням максимально допустимих рівнів (MPL) його застосування було оцінено комітетом за допомогою методу Budget (рівень 1) згідно з підходами, описаними в звіті завдання SCOOP 4.2. Теоретичне максимальне щоденне споживання склало 8,1 мг/кг маси тіла/день для дорослих і 13,1 мг/кг маси тіла/день для типової 3-річної дитини.

Уточнені оцінки споживання було здійснено як для дітей, так і для дорослого населення відповідно до підходів рівня 2 та рівня 3, описаних у завданні SCOOP 4.2. Ці підходи поєднують, відповідно, детальну інформацію про індивідуальне споживання харчових продуктів населення з максимально допустимими рівнями (МДР) використання, визначеними в Директиві 94/36/EC щодо харчових барвників (рівень 2), а також з максимально задекларованими рівнями використання тартразину, визначеними Комітетом на основі даних Агентства з харчових стандартів Великобританії, Управління з безпеки харчових продуктів Ірландії, Французького агентства з харчової безпеки, Союзу європейських асоціацій напоїв, Європейської організації спиртних напоїв, Федерації європейських харчових добавок, ферментів та харчових культур і Конфедерації харчової та напоївої промисловості ЄС (рівень 3). Для дітей віком від 1 до 10 років оцінки були розраховані для 9 європейських країн (Бельгія, Франція, Велика Британія, Нідерланди, Іспанія, Чехія, Італія, Фінляндія та Німеччина). Для дорослого населення Комітет обрав населення Великобританії як репрезентативне для споживачів ЄС при оцінці споживання тартразину.

При розгляді МДР (рівень 2) середнє дієтичне споживання тартразину європейськими дітьми (віком 1–10 років) коливалося від 0,8 мг/кг маси тіла на добу до 3,4 мг/кг маси тіла на добу і від 0,8 до 9,4 мг/кг маси тіла на добу на 95-му перцентилі. За даними для дорослого населення Великобританії, середнє дієтичне споживання становить 0,9 мг/кг маси тіла на добу, а для споживачів напоїв на високому рівні (97,5-й перцентиль) — 2,1 мг/кг маси тіла на добу. Основними джерелами загального передбачуваного споживання (>10 %) були безалкогольні напої (50 % у середньому та 80 % для споживачів на високому рівні).

При розгляді максимально задекларованих рівнів використання (рівень 3) середнє дієтичне споживання тартразину дітьми в Європі (віком 1–10 років) коливалося від 0,2 мг/кг маси тіла на добу до 1,9 мг/кг маси тіла на добу і від 0,4 до 7,3 мг/кг маси тіла на добу на 95-му перцентилі. За оцінками для дорослого населення Великобританії, середнє дієтичне споживання становить 0,3 мг/кг маси тіла на добу, а для споживачів безалкогольних напоїв на високому рівні (97,5-й перцентиль) — 0,5 мг/кг маси тіла на добу.

Комітет дійшов висновку, що при максимально задекларованих рівнях використання тартразину уточнені оцінки споживання (рівень 3) є нижчими за допустиму денну норму (ДДН) у 7,5 мг/кг маси тіла на добу.

Комітет також зазначає, що специфікації для тартразину потребують оновлення щодо відсотку неврахованих речовин, які можуть становити хлорид натрію та/або сульфат натрію як основні безбарвні компоненти.

Комітет зазначає, що специфікація JECFA для вмісту свинцю становить < 2 мг/кг, тоді як специфікація ЄС — < 10 мг/кг.

Комітет зазначає, що алюмінієвий лак цього барвника може підвищити добове споживання алюмінію, для якого встановлено допустиме тижневе споживання в 1 мг алюмінію/кг маси тіла/тиждень, і що, отже, може бути необхідним встановлення граничного рівня алюмінію в лаках.